Мої страхи таки ненормальні.
Я ніколи не боялась смерті,
Не боялась бути аморальною,
Висміяною людьми.
Я ніколи не боялась кинути,
Піти від непотрібної людини.
Завалити іспит, і втекти з дому.
У серпні не побоялась.
Та боюся одного - втратити дорогу людину,
Непотрібною йому стати
Гірше будь-якої смерті!
Кожен самотній вечір для мене пекло.
Цей біль сильніший за будь-який фізичний, -
Відчувати себе непотрібною,
Мов твою душу з'їдають зсередини.
А ти сидиш і чекаєш дзвінок,
Але телефон мовчить зрадливо,
Прикидається неробочим.
А біль сильнішає.
Кого допомоги просити?
Кого, коли дзвонити першою нема сенсу.
Абсолютно ніякого.
Часом "швидку" хочеться викликати.
Та що їм сказати?
Що я страждаю, бо обридла йому?
...
Та що далі? Психологи і психлікарні?
Ні, краще мовчатиму...
Люди! Ми маємо те, чого боїмося.
Нічого не бійтеся, чуєте?
І будете найщасливішими у цьому світі.
Найнещасніший той - над ким страх пануватиме.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612308
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2015
автор: Ірина Морська