Темніє вже і догорає ватра,
Тенета чорні всьому ніч несе.
А ми удвох залишились до завтра,
І дуже вдячний я тобі за все.
Лягають спати – затихають звуки,
Буває в лісі так – же тихий час.
Кремезні буки зігрівають руки,
Поки вогонь у ватрі не погас.
Запечені на грані сироїжки,
Рожево зосереджене лице.
Із тонких гілок мощу наше ліжко
Ти тільки мовчки дивишся на це.
Тоді ти тонко затягнула пісню,
А я тобі тихесенько вторив.
І виростав у наших душах після,
Якийсь новий, невідомий порив.
Слова із губ у темноту летіли,
Твій спів отак розхвилював мене.
Що серце в грудях дивно затремтіло,
Воно ж живе, воно не кам’яне.
У цім житті на все є заборона.
Але ж на все також в нім є свій час.
Тут темна ніч була нам охорона,
Лиш темна ніч дивилася на нас.
Ми солодко обоє завмирали,
Так що солодше всього у житті.
Мов дві зорі до ранку догорали,
У тому сні, у тому забутті.
1980р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612596
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.10.2015
автор: Василь Надвірнянський