Мені би надягнути паранджу,
Бо кров у нього в жилах закипає.
Він бачить тільки зовнішню красу,
А внутрішньої досі ще не знає.
Мені би заховати своє тіло
Від погляду пекельного крізь одяг.
Усе, що видається зовні сміло,
Не видно тільки в Інтернет-спільнотах.
Мені би заховати свої очі –
В них суть його пекельної жаги;
Того бажання, зранку і до ночі,
І хоч би сон міцний свій збережи…
Мені свої вуста би заховати,
Бо він з-за них не думає про душу.
А я його хотіла би кохати!
Але натомість я мовчати мушу.
Волосся заховати я б хотіла,
Щоб серце він побачив вже нарешті!
Та він не бачить. Бачить він текілу,
Мій вигин спини – від усього решту…
Тому я надягнула б паранджу.
Без неї кров у жилах закипає.
Людина бачить зовнішню красу,
Та тільки душу ближнього не знає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612726
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.10.2015
автор: Ірина Морська