Коли настане час нам розійтися,
І осінь не ридатиме дощем,
Коли не зможем більше ми зійтися,
А може, знов зустрінемось… Іще.
Коли настане час нам не стрічатись,
Не буде грому. Блискавка мигне.
Можливо, вже не будемо вітатись,
І листя тільки жовте промине.
Воно пожовкне. Стане золотаве,
Таке, що всю розлуку видає.
Пекельну і болючу, ніби лава
Така ж гаряча – жару додає.
А сонце восени не менш яскраве.
Ховаю свої очі – знову мружаться.
А він моїм ніколи вже не стане.
А він цієї осені одружиться.
… І час настав. Ми маємо розбігтись,
Забути все, неначе не було.
Закреслити і впасти, не розбитись.
Хай дощ тепер лиш б’ється об вікно.
Цей жовтень не ридатиме дощем.
Кохання по життю своє нестиму.
А може, знов зустрінемось… Іще.
І осінь ми згадаємо. Нестримну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612727
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.10.2015
автор: Ірина Морська