Мене вже не було. Не зірвеш квіти,
Що при дорозі ти їх не садив.
Хтось набрехав , що в старості ми-діти.
Я та доросла, що малям любив?
Нема й нема... Невже так постаріла,
Що поцілунку зовсім не прошу?!
Лице старе. Й душа замерзнуть сміла.
Одні молитви ковдрою мощу.
Нема мене. Ота стара-причинна.
Волосся вітер спутав їй давно.
Хіба вона всміхатися повинна?
Пошила сукню... Листячко - сукно...
Нема... Й нема... Та хто мене шукає?
А я хотіла, щоб кричали всі.
Де ділася? Молитви піднімає
Дрібненький дощ. В старому гаманці
Для мене в нього дріб'язок. Забрати?
Купити собі сукню-падолист?
І як колись... Тебе би знов кохати...
Лиш віднайти... Перепалений міст...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612744
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.10.2015
автор: Відочка Вансель