Плакала тополя сірими дощами,
Зі слізьми прощалась із бузку кущами,
Прощавайте, любі, скоро вас покину,
Зроблять із тополі білу домовину.
Зроблять домовину для того хлопчини,
Що малим залазив на мої вершини.
На гіллі гойдався, виріс - закохався,
Та свого весілля так і не діждався.
Де взялись в сусідів Зла високі гори?
Захопили Південь, відібрали море,
І ворожа сила – двоголовий ящур
Вліз на Схід країни і роззявив пащу.
Тож змужнів хлопчина, поклонився в ноги
Всій своїй родині й вирушив в дорогу.
А коли проходив поруч по стежині,
Я встеляла стежку пухом тополиним.
Ніби відчувала, бачимось востаннє…
Все одно чекала, виглядала зрання…
Бачила хлопчини дівчину кохану,
Як вона молилась день і ніч старанно.
Хто приніс в родину чорну «телеграму»,
Що загинув хлопчик від тяжкої рани?
Світ наш сколихнувся, дівчина зомліла,
А батьків стареньких це ледь-ледь не вбило!
Вийшов сивий батько зранку в чисте поле,
Підійшов до мене, обійняв тополю,
Та ридав за сином, бився головою,
Що не він, а хлопчик не поверне з бою.
А ще він погладив стовбур мій і віти,
І сказав: «До тебе він любив ходити,
Спочивав тут в спеку, зустрічав дівчину,
Послугуй же сину і в гірку годину»
Тож прощайте, браття, гордії рослини,
Хай із мене зроблять білу домовину.
Вкриють синьо-жовтим, батюшка освятить,
Й понесуть на цвинтар до тісної хати…
Плакала тополя, листячко скидала,
І кущам, що поруч душу сповідала,
Попрощалась з вітром і безкраєм полем
Та гірку з тим хлопцем поділила долю.
Про цей вчинок чесний і душі величність
Склали люди пісню, що пішла у вічність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612809
Рубрика: Балада
дата надходження 12.10.2015
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)