Та дорога веде в нікудИ.
Та стежина брехлива й пуста.
Там самотні лишились сліди.
Змиє їх всюдисуща вода.
Та дорога веде в нікуди.
Там ростуть кропива та бур'ян.
Там в повітрі є запах біди.
А навкруг непроглядний туман.
Та дорога веде в нікуди.
А навколо так тиша дзвенить!
Збиті ноги, та треба іти.
Сили крихти, та треба спішить.
Та дорога... в реальності тій,
що іде паралельно, за крок.
Там немає вже світла і мрій.
То неначе навічний урок.
То неначе дешевий макет,
з манекенами замість людей.
Вони мають лише силует,
без думок, почуттів і ідей.
В них закладена дивна програма,
щоб наосліп у темряві йти.
І щоб радувала панорама
того шляху, що йде в нікуди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612951
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.10.2015
автор: Юлія Сніжна