Триває осінь, мряки і тумани,
короткі дні і сутінки нічні.
І як ігнорувати цю оману,
що надихає на сумні пісні?
Он [i]зелен клен[/i] торкає позолота,
палають горобиною кущі.
Нема дощу і є палка охота,
аби у гості ринули дощі.
Пішли красноголовці і опеньки.
Гудуть ліси без міношукачів.
І баба літо йде на посиденьки
у колі одиноких вечорів.
І людям є про що поговорити.
Політика і осінь – на слуху.
І вуха нашорошені сердито,
і вермішель навішують лоху.
Воєнні перемовини у дії
і руки потягнулись до сокир.
Міняється погода і надії:
на літо – осінь і війна – на мир.
А що дає це пізнє суголосся
у мелодрамі літа і війни?
Минає осінь і зима на носі,
і не оберігають полини.
Зело лікує опіки і рани.
Небесна варта п'є молочну ніч.
Єднаються поети і селяни,
описуючи біди віч-на-віч.
Лани убогі ожили ріллею,
і сіються багаті врожаї
на поетичні ниви нічиї.
Верлібрами дописую есеї,
як за межею осені цієї
летять у вирій опуси мої.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613076
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.10.2015
автор: I.Teрен