Ти знаєш, я змучилась. Надто замучилась бути
Для всіх і для кожного тим незамінно тривким
Постом порятунку. Щоразу і слухати й чути,
Й приймати удари цим серцем, немов кам’яним.
Мовчати у прірву. У прірву бездонної ночі,
Заледве вдихаючи попіл зотлілого дня,
Впиватися тишею. Й всі свої замисли творчі
Вкидати униз, не знайшовши для них прийняття.
Себе не любити. Ось так от не бачити суті,
Й не мати для себе хоч декілька зайвих хвилин.
Я змучилась бути для всіх. А для себе не бути.
Душа вимагає зупинку, німий карантин.
31.07.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613333
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.10.2015
автор: Альбіна Кузів