[i]Не пишайтеся ж у співах
Ви козацьким родом:
Ви раби, хоча й пани ви
Над своїм народом.
Україна вам не мати,
Є вам інша пані,
Зрадних прадідів нікчемних
Правнуки погані!
(Борис Грінченко, 1898 рік)[/i]
Ще не вмерла Україна,
але вже вмирає.
Цуценюк і підрашенки
в цім допомагають.
Однак слава ще лунає
і міцніє воля.
Ворогів ми зустрічаєм
на донбаськім полі.
Та біда не в тому браття,
що нема чим битись.
Справа в тому, що не знаєш,
куди прихилитись.
Кому вірити не знаєш
і кого любити.
А довірливі ми стали,
як маленькі діти.
Нам щоденно обіцяють,
то одне, то інше.
Потерпіти заклинають,
завтра буде ліпше.
І ми любимо та вірим
лозунгам брехливим.
Все чекаєм, а довіра,
то рай для зрадливих.
А воно все не настане
те завтра достатку.
Хоч сьогодні доїдаєм
вже останні статки.
А воно все не наступить
те завтра клятуще.
Вже в тарілці утворилась
з обіцянок гуща.
Праці ветеран не може
хліба шмат купити,
на його ж річну зарплату –
слугам й дня не жити.
Пенсії злиденні,
податі безмежні.
Та не всі убогі,
є і протилежні.
Банки, що покрали,
фабрики, заводи.
Порти розхапали,
мало теплоходів.
Землю поділили,
ще б рабів по сотні…
І цього замало,
отакі голодні!
Збіжжя вже за безцінь
у селян скупляють.
Потім за окраєць,
як за міх справляють.
Можна ще писати,
та нема вже сили.
Ось вам любі браття –
воля чи могила…
14.10.2015, Миколаїв
Як показав час, не всім сподобався цей твір. Наприклад автор "горлиця" прокоментувала у віршованій формі так:
A ви звідки написали
Бідні та голодні,
Кажете усе забрали,
Де спали сьогодні?
Чи під тином, чи на полі,
Ви ось так ридали,
Бо вже мабуть і хатину
У вас відібрали.
А Москва он процвітає,
В них немає горя,
Хоч народ "ля-ля" співає,
Президент підпора!
Ось такого б нам "парнішку",
Були б й ми панами,
А то бачте ,плачем тишком,
Боримось віками!
Тому, якось само собою, написалось продовження:
Наша відповідь Чемберлену або не каркай
Не під тином, не на полі,
навіть не в стодолі.
Ті слова писались мною
від тяжкої долі.
В світлім, чистім і просторім
будинку над Бугом,
де живемо, пишем, творим,
ходимо за плугом…
Бо й самі, не склавши руки,
все життя трудились,
а на старість від багатства
лиш перо лишилось.
Ля-ля-ля співають всюди,
лише не в Росії,
бо там люди вже забули
сповіді святії.
Біда ж є, була і буде
для нашого краю:
кожен сидить-визирає –
моя хата скраю...
А іще хотів сказати,
так давно ведеться,
що не кожная ворона
горлицею зветься.
16.10.2015, Миколаїв
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613573
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.10.2015
автор: Олександр Мачула