Осінній затьмарений розум,
Розстріляна туманна свідомість,
Приймаючи морозні погрози,
Відправляють себе в невагомість,
До неба ближче – у космос,
Де душа безутішна,
Де стихає волі голос;
Саме там – панує доля грішна.
За хмарами, посеред зірок,
Зачаївся свідомості мозок.
Як ховає сонце у день своїх діток,
Знайшов і він собі сховок.
Зазимує й знову поверне
Навесні пекельні чари,
Волю вдосталь розверне
Почуття з крижаної примари.
Й життя наче знов оживе
Та почуються радісні ноти,
Але те все, назад до зірок попливе,
Яко тільки відчує морозу дотик.
А там, доля панує грішна.
Вона завжди там, така велична.
Панівна територія пишна –
Її оселя споконвічна.
Серденько знов замирає.
Течуть очі –
Душа помирає.
Але посеред зірок у ночі
Доля невблаганна.
Не питай її,
То омана,
Помилкові надії.
10.16.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613675
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 16.10.2015
автор: Saltwort