Зриває душу вітер, в серці - хмари,
А в голосі – і блискавки, й громи.
Я майже зовсім вкрала і віддала
Все, що чуття вже дать мені змогли.
Я не боюся споминів, боріння,
Що так воліють бить в майбутнє путь.
А що – сумління?! Що таке сумління,
Щоб їм в моїй душі ще спалахнуть?!
Не шкода, що кохання я не знаю,
Що ще для нього мрію в почуттях.
Не вірю, може; може і шукаю
Життя в собі, його в своїх життях…
Хоч і в вогнях вогонь знайти до сна́ги,
Я воду ллю, згашу й знов запалю,
І вітер дим по крові розвіває,
Бо я горю, але ще не люблю.
© Жанна Білавич, 13.10.2005
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613903
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2015
автор: Жанна Білавич