В лабіринті з колючого терену,
я бігала, мов навіжена,
а з неба хмаринки бордові,
ридали кривавим дощем.
В лабіринті з квітучого терену,
я небо благала стривожена,
на дивній, незвіданій мові,
душевний зцілити мій щем.
А злива, натомість, все дужчала,
й несила було вже боротися,
зі страхом, безсиллям та відчаєм,
та йти невідомо куди.
А стежка, тим часом, все вужчала,
і непереборно хотілося,
назад повернути, хоч звичним є
дня мене вперед лиш іти.
Ліворуч, ліворуч, праворуч...
Хоч раз хтось блукав лабіринтом?
То ніби прогулянка в пеклі,
без надії на happy end.
Праворуч...чи треба ліворуч?
Чекає що за поворотом?
Знов стіни колючі та мокрі...
І знову знайомий dead end...
Це все...це кінець...тут залишусь...
І серце стиснулось від болю.
Я вічність вже тут у неволі...
напевно...не маю годинника.
І серце ще дужче забилось!!!
Хто намалював таку долю???
Враз...очі відкрила поволі...
Мене врятував спів будильника.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614095
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.10.2015
автор: Юлія Сніжна