Сумує темна ніч –
З бідою ж віч-на-віч:
Солдат лежить, солдат – на полі брані.
І журиться зоря:
«Ти хто і звідкіля?
Ба, тіло все, ба, тіло все у ранах.»
Мовчав… Не відповів…
До неба очі звів
Солдат, мов ту зорю шукав, далеку.
І плакала трава,
Що тілом прикривав,
Та раптом слух стривожили… лелеки.
Пташині голоси
І крапельки роси
Солдату сил потроху додавали.
І він ледь… ворухнувсь,
Коли над ним нагнувсь
Товариш, з яким разом воювали.
Зраділа цьому ніч:
«Тепер уже – аніч –
Життя йому товариш урятує.»
Й яснішала зоря –
Дізналась, звідтіля:
То українська кров у нім нуртує!..
17.12.2014.
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614170
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 18.10.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)