Весной и светом комната объята,
Журчит беседа и дымится чай;
Отдайся им и в сердце не впускай
Безумных суеверий Поликрата**.
Когда душа спокойствием обнята,
Что есть предел всему — не вспоминай!
Какой судьба счастливый день ни дай,
А ночь придёт и вместе с ней — расплата.
Пусть сердце успокоить я смогу,
Но жутких мыслей... нет, не избегу
Фантазий глупых и предчувствий ложных.
И даже сада неподвижный лик
Принять за призрака ночного можно...
Всё отравляет каждый ясный миг.
_____________________________
*) Superstitio — суеверие (лат.)
**) Поликрат — др.- греч. правитель-тиран
МОВОЮ ОРИГІНАЛУ:
Весною віє запашна кімната,
Дзвенить розмова і парує чай;
Віддайся їм і в серце не пускай
Щемливих забобонів Полікрата.
Коли душа спокоєм перейнята,
Не згадуй: усьому настане край!
Що кращий день нам упаде на пай,
Тим тяжча ніч і зліша нам розплата.
Втішаю серце... Але прикрих дум
Не сходить попіл — як прогнати тлум
Передчувань і всі страхи безсонні!..
Таж навіть сад за вікнами темнить
Тремтячі вогники на оболоні
І затіняє кожну ясну мить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614211
Рубрика: Философская лирика
дата надходження 18.10.2015
автор: Віктор Чернявський