/виговоритись нарешті/

коли  надумаєш  відпускати  того,  хто  рідний  чи  може  близький
знайди  в  кишені  останні  карти,  які  поб'ють  це  безладне  військо
моїх  абсцесів  і  тихих  марень.  моїх  страхів  перед  самотою
немов  освячена  я  водою,  яка  навмисне  тебе  вбиває,
під  спів  архангелів  та  кошмарів.

і  вся  ця  осінь  така  невчасна,  яка  спускається  наді  мною
у  лоні  згарища  від  двобою.  у  лоні  більше  немає  риби
немає  більше  кого  любити.  немає  більше  кого  тримати
побите  військо.  жахливі  втрати.  

і  голос  стелиться  над  повітрям.  вдихати  більше  не  є  можливим
хіба  що  тільки  через  банкноту,  щоб  пережити  усі  ці  зливи,
усі  прощання,  усі  провали.  

тебе  в  мені  так  безмежно  мало.

що  хоч  вигадуй  нові  сюжети,  де  я  не  хочу  дізнатись  де  ти.
кого  торкаються  твої  руки.  у  кого  входиш.  кого  ти  любиш.
і  з  ким  ти  завтра  захочеш  жити.

я  видихаю  останні  ритми  своєї  вірності  задля  тебе,
яка  на  біса  тобі  не  треба.  яка  на  біса  тобі  не  здалась
і  вся  ця  псяча  твоя  зухвалість,  яка  зжирає  мене  і  верне.

таке  жахливе  осіннє  небо.  таке  холодне  осіннє  лоно.
ти  в  мені  стався  не  випадково,  наче  наївна  весняна  змова,
щоб  показати,  що  я  ще  здатна  не  тільки  жити,  а  й  виживати.
чи  рубцюватися  над  болючим,  переступати  через  калюжі
чи  океани,  чи  майже  прірву  твоєї  виспаної  зневіри
до  всіх  людей./  чи  лише  до  мене  /

я  просто  жінка.  ребро  нікчемне.  самотнє  інь.  неважлива  втрата.
яку  ти  просто  не  хтів  кохати.  така  відчужена  обережність.

я  не  викликаю  в  тобі  залежність.  
я  не  викликаю  в  тобі  н  і  ч  о  г  о  
на  що  тоді  ця  безглузда  мова  у  всю  цю  тишу,  у  твою  душу,
яку  нічого  уже  не  зрушить.  яку  нічого  уже  не  верне.

ти  мені  більше  ніж  просто  треба.

жовтень,  2015

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614244
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2015
автор: Жабокрик