Поглинає місяць вечірню темряву. Ліхтарі світлом райдужним мерехтять повздовж вулиці. Стихає денний шум. Вони йдуть тримаючись рука за руку. Долоні теплі, сповненні бажання. Він шепоче їй: «Кохана… Невже так швидко час спливає. І знов розлука». Вона йому відповідає: «Але ж не назавжди. Це час лише чекання. На деякий період. Не востаннє.»
Зайшли в кав’ярню. Пахне кава з молоком. Вони сидять за столиком біля колони. Лунає музика Вівальді. Закохані сидять удвох.
Він подививсь на неї з смутком у очах. Вона сміється і в ніщо не вірить.
У неї завтра все піде ключом. У вирій, за кордон поїде.
Сьогодні ж насолоджуються вдвох.
Він дарував для неї квіти - оті весняні первоцвіти. І аромат бутоньчиків біленьких, розносився мов шлейф шанель.
А ще вона згдала про театр: куди вони на оперу ходили. І на концерти, в цирк і вернісаж. Багато спогадів приємних…
«Поглянь в вікно», – схвильовано озвася він. Невже це він – трамвай останній: подавсь по коліях гуськом. Звучала музика Вівальді... Закохані сиділи в парі. До ранку. До світання. Вдвох.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614466
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2015
автор: Alishka