Я – хвиля від хвилі...
Німих берегів оскал.
Палаци з піску, в яких віра на час відсутня.
За білими – перший хід... і шалений вал,
де кожна дев' ята –
занадто стрімка й могутня.
Де кожна дев'ята…
І сяйво іде зі стель.
Цей острів – вже мій (ти пробачиш мене, Аріадно?!)
Чекаю припливу… торкаюсь холодних скель.
Виходжу із гри… поза грою…
вже їй непідвладна.
Чим стане мені
неймовірних морів глибина?
І ті горизонти, що сяють в пітьмі незворушно?
… я – хвиля від хвилі… дивись, тут немає дна…
"відчиніть же вікно...
у палаті занадто душно…”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614513
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2015
автор: гостя