І от твоя кров повільно стікає по стінках
ванної
Й тихо зникає
в лабіринтах труб.
Твоє ДНК залишиться на лезах
бритви гострої
І ніхто не торкнеться
холодних губ.
Грушна душа змішається з паром
І через витяжку полине
у потойбічний світ.
З останнім серця ударом
Раз і назавжди зникне
Зі світу твій жалюгідний слід.
Тобі нічого було втрачати,
Бо ти нічого й не мав.
Ти мріяв літати,
а натомість впав.
Все,що в тебе було-
Чотири стіни навколо дивану.
Але серце все це сприймало
За Землю Обітовану.
Змішуючи алкоголь з ліками,
Рахуючи безцільно прожиті дні,
Пам'ятай,що
Не слід піддаватись на вибрики
Долі на смугастім коні,
Бо
Пливучи життєвими ріками-
головне не опинитись на дні.
І розумієш з роками,
Що істина справді в вині.
Намагаючись подобатись всім,без виключення,
Ганяючись за штампом "ідеальність",
Уже забув як виглядало твоє обличчя,
Бо втратив власну індивідуальність.
....І от твоя кров повільно стікає по стінках
ванної
Й тихо зникає в лабіринтах
труб.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614602
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.10.2015
автор: Вікторія Іщук