Твой образ отпустить меня не хочет!
Свеча погасла, в доме тишина;
Тревога выплыла из моря ночи,
Предательски меня лишая сна.
Объятья помнятся напропалую
Под буйный гул грохочущей грозы;
И вспоминаю тишину ночную
И царство наше грешное любви.
Свеча, свеча! Зачем ты догорела?
Во тьме уже мне не с кем говорить...
Где та, что так вчера меня хотела?
А было ли за что меня любить?
МОВОЮ ОРИГІНАЛУ :
Ні, не втекти од образу твойого!
Згасає свічка, в хаті тишина;
Із моря ночі піднялась тривога,
Як ніч страшна і разом чарівна.
Я згадую нескінчені обійми
Під шум грози розмашисто буйний;
Я згадую, як в тишині нічній ми
Заглянули у царство грішних мрій.
О свічко, свічко! Чом ти догоріла?
Упала тьма, мов камінь, і мовчить...
Де та, що вчора ще мене любила,—
І чи було за що мене любить?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614704
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 20.10.2015
автор: Віктор Чернявський