Осінь надходила з півночі.
Місто куталось в ковдру
З опалого баграяного листя.
Здавались містичними ночі
У цю не менш містичну пору.
І ковток гарячої кави дарував щастя.
Перехожі ховалися під комір пальто,
Зникали під парасолями в зливу.
Їм на містику було всеодно,
А мокрі вулиці,навіть,трохи злили.
Заховавшись у чотирьох стінах,
Дивлячись крізь склопакети,
Вірили, що вони єдині у світі,
Проглядали місто крізь дим сигарети.
Вечорами на кухні,важко зітхаючи,
Сумирно чекали,поки закипить чайник.
Молилися на ніч
Й спокійно засинали,
Чекаючи божественного втручання.
Тільки мені не спалось
Й на кухні холодний чайник.
Від зливи я не ховалась
Й не чекала чийогось втручання.
Але пролітали осені,
Танцем багряного листя.
І вже не люблю я роси,
А кава дарує щастя.
Під парасолею затишно,
Обличчя від вітру морщиться.
В чотирьох стінах чомусь не душно,
Але іноді хочеться...
Збудувати дім із туману,
Постелити із листя ліжко.
Осіннього вдихнути дурману,
Відкриваючи улюблену книжку.
Затопити у домі піч.
В ковдру себе обгорнути
І під небес ридання
Помолитися на ніч
Й спокійно заснути,
Чекаючи божественного втручання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614812
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.10.2015
автор: Вікторія Іщук