Дощ́ем розпл́акалось ос́іннє н́ебо,
стін́ою с́ірою згор́и лет́ить вод́а,
Спіш́ити н́ікуди, ніч́ого вже не тр́еба…
а в голов́і дзвен́ить одн́а бід́а.
Дзвен́ить, гуд́е і кр́утиться пов́олі.
Де б я не був і щ́оби не роби́в.
У л́ісі, вд́ома, на поќосі, в п́олі,
нен́аче ч́ашу сп́окою розби́в…
Вис́ить над голов́ою с́іре н́ебо.
Мов із відр́а, ріќою ллє вод́а.
Спіш́ити н́ікуди, бо я ід́у до с́ебе…
а навкруѓи одн́а лиш пустот́а.
До с́ебе йду, нем́овби у без́одню,
Спусќаюсь, т́уга д́ушу рве.
Бул́о так вч́ора, бу́де так сьоѓодні,
Любо́в у с́ерці б́ільше не жив́е…
Та й де там ж́ити, т́емно, н́іби п́устка.
Від мрій лиш́ився т́ільки с́ивий дим.
Житт́я перетвор́илось в н́ервів зѓусток
і зѓарищем не р́адує свої́м.
21.10.2015, Миколаїв
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614861
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.10.2015
автор: Олександр Мачула