Міняється все - міняються люди,
міняються стіни і запахи.
Незмінними є лиш симптоми простуди
і воля твоя до життя, твої страхи…
Чого ж ти боїшся?! Юначе, дівчино?!
Чи ж ти не такий як усі?
До виду належиш окремого - «людина»,
по п’ять пальців маєш на нозі і руці.
І, може, ти особливий чи особлива,
на цій планеті, що зветься «Земля».
І, може, все-все б ми зробили,
якби не безлічі наших і чужих «Я».
Та знай, ніщо не вічне, ні ти,
ні чиєсь інше життя, яке надто скалічене
відсутністю простого каяття.
І, може, застрого, - ти прости.
Ніхто тобі в очі не скаже,
що робиш ти щось не так.
Ніхто твої ребуси не розв’яже,
ти й сам у цьому не дуже мастак.
Послухай себе, послухай
про що ти думаєш сам,
коли не чути й мухи, вслухайся в свій океан.
Ти слухай себе, добре слухай…©
жовтень, 2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615076
Рубрика: Присвячення
дата надходження 21.10.2015
автор: Марія Микуляк