Пробач, що твої
Посріблилися коси, пробач.
Нормально ж усе
І чого ти голосиш? Не плач.
Давно ми дорослі
Хіба не помітила, ма?
Нехай на порозі
Ще топчеться довго зима.
Пробач, якщо інколи
Тихо зронила сльозу
Усе тобі ніколи
В спеку і в сильну грозу.
Всі ранки побачила
Й роси усі перейшла
І місця немає навколо,
Де б ти не була.
Стежки протоптала
У вічних густих споришах
І де б не бувала -
Теплом променилась душа.
Ми знаємо, хочеш:
"Усе, щоб толково було..."
Не ждеш кінця ночі,
Бо рветься душі джерело.
Пробачила все -
Що забула, а що зберегла
До тебе несем
Перший цвіт, щоб спокійна була.
Навчили мобільний
Включать і носить при собі,
Щоб ми й пообіді
Змогли додзвонитись тобі.
Ми раді у ріднім дворі
Тебе бачити знов,
Де вічний поріг
І добро, як ніде, і любов.
Ти нас воруши,
Щоб, бува, не проспали зорю
Сама ж не спіши,
Відпочинь і поменше горюй.
Вклоняємось, мамо,
Твоїй молодечій душі,
А ти вже пробач нам
За ці недоладні вірші...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615620
Рубрика: Присвячення
дата надходження 24.10.2015
автор: Наташа Марос