Я не знала,що так болить,
Коли батько не йде додому
І не згадує вічну втому
Та журбу, лиш йому знайому
І чому уночі не спить.
Може, щось він хотів сказать.
Може, з вірою в кращу долю
Запікалась душа від болю,
Але не скотилась ніколи
З чоловічих очей сльоза.
Квіти можна до ніг схилить,
Землю там обійнять руками,
Але пустка ота з роками,
Незаповнена біля мами,
Наче ватра в душі горить...
Знову переступлю поріг
І теплом дорогої оселі,
Де були всі живі й веселі,
Й щастя тихо торкалось стелі,
Там повіє зі ста доріг...
І багато чи мало ще
Доведеться прожити років,
Чи тривожити серця спокій,
Пережити душевний докір,
Як би там не було, пече...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615622
Рубрика: Присвячення
дата надходження 24.10.2015
автор: Наташа Марос