Личить так тобі, панянко мила,
цей рудий, що майже вогняний!
Осипа Музи́ка знов красивий
золотом твій танець запальний;
той, що па виводить вітровійно,
з вальсу плавно в сальсу - лиш гайне!
(в ритмі Сонця Вітер мелодійно
Осінь в парі в шал п"янкий веде..)
Ти ж йому всміхаєшся звабливо,
лист-серде́чком зрониш на плече
і кокетливо, чуть-чуть грайливо,
прошепочеш в вушко: "хочу ще...."
Ошаліє від твого зізнання!
Розкуйовдить хмари! Гір верхи
залоскоче й їх терпке мовчання
до твоєї покладе руки.
Ти уміло пальцями прове́деш
і торкнеш таємної струни -
сум легкий в звучання сфер повернеш,
літнім мріям вручиш теплі сни....
Й світ з тобою попливе граційно
в танці вічнім незворотніх змін.
І притихне Вихор благовійно -
вловить тихий Часу передзвін.
Жовта-жовта все ж зажура в тебе -
листям мокрим зваба опада....
...Та чому цей впізнаю́ сум в себе? -
Видно просто й я (в душі) руда!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615710
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.10.2015
автор: Мар’я Гафінець