Усі мої вірші видохли ще десь у вересні.
Уся моя проза - десь в голові заторможена.
Ми з тобою розбиті. Мов діти, голодні і немічні.
Перелякані війнами й смертю . Та хто допоможе нам?
Розлітаємось небом і звідти пекуче світимо,
поки темінь нічну не виїсть до крихти день новий.
Скільки світла не тим було легко й бездумно віддано!
Хоч вони до кінця залишались сліпими й темними.
Весь цей світ йде по колу: дороги, станції.
Нас друкують фальшиві поети з серцями картонними.
Ми з тобою у ньому є вічно, чомусь, повстанцями.
Але все ж прокидаємось знову світанками сонними.
Тому поки пускаймо глибше у землю корені,
проростаймо і розростаймося попід сонцем, бо
в цьому світі ми неодмінно для чогось створені.
І, можливо, з тобою також когось ми створимо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615797
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.10.2015
автор: Любомир Винник