Заплакане униз дивилось небо,
Стріляли ж знов прямісінько в солдат…
О скільки ж ще смертей іудам треба!..
В безпам’яття – не в сон упав комбат.
З-під нього, мов жива, повзла калюжа,
Зачервоніла маком на снігу.
«Тримайсь, комбате, не вмирай, мій друже,
Додам тобі я для життя снагу, –
Немов крізь сон, почув комбат слова ті,
Що краплями упали ізгори:
Не дай себе, не дай себе зламати,
За себе до останнього борись!,,»
Лежав він, білий, на снігу кривавім,
Шептали щось його бліді уста,
А може, снилось, ніби воював він,
Командував і враз на мить… устав…
Та це були його останні дії,
Нажаль, таке буває лиш в казках.
А в небо дощове… душа злетіла
Команду дати хлопцям-козакам.
26.10.2015.
ГАННА ВЕРЕС.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616238
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 26.10.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)