Не плачте верби золоті.
Сльози серце не загоять.
Любов розбиту на скалки,
Вже не зібрати у траві
Вона манила, шепотіла,
Веселки малювала нам.
А потім осінь наступила.
Любов всихала і змарніла.
А все тому, що не твоя.
Вона чужа, була в гостях.
На міцність душу виміряла
І жовтим листом опадала.
Поволі в сірості ховалась,
Щоб ти за неї не чіплялась.
Бо не твоя… на уявляла.
Твоя ж любов ще не зросла…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616250
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2015
автор: Міра Янг