Вона з дитинства знала путь до зір,
І говорила з ними до світанку,
Та що за тема не була б, повір,
Та завжди поверталася до ранку.
Байдуже спека за вікном, чи дощ –
Завжди була осяяна їх світлом.
Її вів їх незвучний відголос,
Всіма що є, не тільки звичним світом
Вона була як річка серед гір,
Будила розум свіжими думками.
Вона могла би врятувати світ,
Повівши людство зниклими стежками.
Але, природа взяла знов своє…
Отримавши потребу в обіцянках,
Вона вже більш не чула голос зір.
І не від них верталася по ранках.
Обравши зі світів звичайний світ,
Втопивши знайдені стежки у квітах,
Навіки загубила світло зір,
І віднайшла нове у дітях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616295
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.10.2015
автор: LeV