1.“О, слово! Моя ти єдиная зброє…”,
У своїм творі Леся писала.
Та не можемо словом вернути ми волю,
Не ті часи вже зараз настали.
2.А скільки життів ми б людських врятували?
А скільки щасливих було б матерів?
І всі, хто помер – живими б зостались,
Й без крові наш прапор би майорів.
3.Та ні, не судилось такому бувати,
Та й час вже ніколи не вернеш назад.
Почалась війна – треба воювати,
З наших земель треба вигнать врага.
4.Ворог сильний, наглий і впертий,
Не хоче залишити ласий шматок.
Скільком бійцям доведеться ще вмерти?
Скільки раз доведеться зводить курок?
5.Не жаль українцю життя тут віддати,
Не жаль полягти на смертельному бою.
Завжди готовий Україну захищати,
Готовий розплатитися кров’ю.
6.Готовий в очі ворогу дивитись,
Перемогти готовий й смерть з честю він зустріне.
Треба боротись: що ж робити?
Йдучи до бою кричить: «Слава Україні.»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616324
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.10.2015
автор: Марина Бойківчанка