….

Дякую,  дякую,  –  онімілими  вустами  тріскотіли  дерева  під  твоєю  сокирою  
Дякую  дякую,  -  було  світла  доволі  и  до  ядерної  зими  ще  мільйони  років.
Прокидалися  дзвіночки  і  калатали  маленькими  голівками  
Говорили:  так  так,  і  синілися  серед  зеленого.  
Вдячність,  то  великий  дар,  який  треба  навчітися  в  собі  відкривати
До  цього  розгортаючі  пелюстки  ружі,
Щоб  помітити,  що  всередені  неї  лишень  порожнеча
Як  і  в  душах  невдячних  за  те
що  мільйони  років  не  буде  ядерної  зими
тисячі  днів  не  буде  смерті.  
Дякую,  дякую,  -  калатають  надиво  смертні  дзвіночки
У  твоїй  руці
І  чому  вони  не  мають    свідомості,
Щоб  стати  мучениками?  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616450
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.10.2015
автор: NNNP