Із неба на землю упала сивина,
Густа й не просвітна, така була вона,
Як загублені душі, блукали в ній люди,
Куди іти, і що далі буде?...
А я самотній, вдома, сиджу біля вікна,
Мені це до вподоби, ця біла сивина,
І лише я все бачу, всі постаті й тіні,
Дороги і невдачі, усе в цій сивині.
Під вечір ще не спала, ця сива пелена,
А я і досі сам, сиджу коло вікна,
П'янить мене пейзаж, неначе той дурман,
На жаль під ранок зник кудись оцей туман.
https://vk.com/david.dreamer?z=photo241513872_391072357%2Falbum241513872_00%2Frev
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616703
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.10.2015
автор: Давид Мрійник