Та як ти смів з’явитись мені знов,
Дивитись в очі щиро і наївно?!
Поперек горла стала та любов,
І виглядала вона досить дивно...
Та як посмів прийти мені вісні:
Торкнутись ніжно шиї, гладить плечі?!
З тобою ми й розумні і дурні,
Але від того якось все ж не легше.
Та як посмів ось так мене знайти,
Пішовши, - прив’язати що є сили?!
Душа моя неначе на війні,
Її здається необачно вбили.
Як ти посмів нічого не сказавши,
Одним лиш поглядом своїх очей,
Мої сердечні крила обірвати,
З собою взяти в темряву ночей?!
Та як ти смів сказати, що люблю,
Що світ мені темнішає від люті?!
В мені лишилось місце лиш жалю,
Ламаю руки у гіркій спокуті.
Як ти посмів, посмію тоді й я!
Тебе забуду, всі мости спаливши.
І хай не сяє ,як зоря життя,
Сама засяю комусь сонцем ставши!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616785
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2015
автор: Tory G