Иосиф Маковей «Привет Украине»
Привет, дорогая Вкраина моя!
Ты, матушка, ныне здорова ль?
Пропали и воля и сила твоя,
И всё ж красоты в тебе вдоволь!
Прекрасно, что нынче и мне повезло
Приехать в родную краину…
И хоть не изведанным вольным путём,
Но с жёлтой своей паспортиной!
Так нас разделили границы столбы,
Жандармы, солдаты и стража…
Уже украинцы не знают, кто мы,
А нам о них карта расскажет…
Напомнило мне, то, как слёзы текут,
Но лить их не нужно напрасно,
О них нам певцы в Украине споют…
Поскольку умеют прекрасно!
Так как поживаешь, УкрАина-мать?
Ни ветра, ни волн нам не шлёшь ты.
Иль с турком пойдёшь нынче ты воевать?
Иль силы попали, быть может?
Прими к себе мать! Ведь родной я твой сын,
Редактор в местах речки Прута…
Не видел тебя, был, как перст я один,
Писал, про УкрАины пУта!
Вся сила моя, и вся слабость моя
Стальное перо… да чернила…
Бумаг громадьё перевёл уже я,
Уж людям читать то не мило!
И всё о тебе, Украина моя,
Родная и милая мама!
Я думал, где взять мне платков для тебя,
Ведь ты вся залита слезами!
Не плач, а порадуйся, что нет пока
Редакторов местных с чернилом,
Вот так написала бы братия та…
Да так, что не смоешь и мылом!
Не плачь, Украина, и в горе-журбе,
Не плачь над Днепром и над Доном!
Ведь плачь тот услышав, мы тоже себе
Ревём, как волы за кордоном!
*****
Осип Маковей – «Привіт Україні»
Вітай, дорога Україно моя!
Чи дужа ти, нене, здорова?
Пропали і воля, і сила твоя,
а все ж ти й сьогодні чудова!
От гарно, що раз довелося мені
до тебе навідатись, нене, — гей-гей!
хоч не давнім свобідним шляхом,
а з жовтим пашпортом в кишені!
Так нас розділили граничні стовпи,
жандарми, солдати і варти,
що вже українці не знають, хто ми,
а ми про них відаєм з карти.
Як се нагадаю, то сльози течуть,
та гріх проливати їх марно:
най плачуть уже українські співці,
вони то уміють прегарно…
Та як же живеться, Вкраїно, тобі?
Ні вітру від тебе, ні хвилі!
На турка збираєшся, може, іти,
чи вже й говорити не в силі?
Прийми мене, мати: я рідний твій син,
редактор з-над синього Прута;
не бачив я досі тебе ані раз,
писав про тяжкі твої пута.
Вся сила моя і вся слабість моя —
сталеве перо і чорнило;
списав я паперу вже скрині цілі,
аж людям читати немило.
А все лиш про тебе, Вкраїно моя,
про тебе, заплакана мати;
все думав, де взяти тобі хустинок,
щоб мала чим сльози втирати.
Не плач, а радій, що не маєш ти ще
своїх редакторів з чорнилом,
а то як списали б тебе ті пани,
не вмитись тобі уже милом…
Не плач, Україно, і в горі-журбі,
не плач над Дніпром і над Доном,
бо ми як зачуєм твій плач, то й собі
ревем, як воли, за кордоном.
1897
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616960
Рубрика: Гражданская лирика
дата надходження 29.10.2015
автор: Володимир Туленко