…

Лущи  горох  но  –  дічина  каже  тихо  
Коси  її  довгі  довгі  і  чорні  чорні
Очі  її  сон-трава  –  величезні  й  сонні
І  довгі  вії  густі,  і  важкі  повіки
Падав  горох,  гупав  радісно  по  підлозі
В  юнко  із  пальців  тікав,  прорости  б,  ожити  
Сонце  проміння  своє  почало  гасити  
Блідло  на  зиму  і  вязло  в  своїй  тривозі
Горох  проріс  і  звивався  в  куточку  хати  
Тільки  б  тепла  щоб  вродити  отут,  в  неволі
І  тягнув  вуса  свої,  немов  вязень  кволий  
І  сподівався  що  сонце  розплавить  грати  
Тільки  на  зиму  ставало  все  холодніше
Тріскав  вогонь,  начебто  буркотіла  мати
Горох  долущили,  всі  пішли  спочивати  
Тихше,  зима.  Проростає  щось  в  серці,  тихше.    

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616962
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2015
автор: NNNP