1.Припини, людино, схаменись, не треба,
Не варто лити кров через жадобу свою.
Через твої дії всі відвернуться від тебе,
Відповідатимеш за тих, хто помер у бою.
2.Невже ти не жалієш тих, хто не вертається живим додому?
Невже не ранять душу сльози матерів?
Невже не думаєш чи вернуться з полону,
Бійці – не тільки чужі, а й свої?
3.Напевне, ні, не має жалості у серці,
Не має співчуття душа твоя.
В тебе не має людей: є «гради» і «смерчі»,
І все одно, що кров’ю захлинається земля.
4.А наші командири - ватажки солдатів,
Чим ваші дії кращі від дій Кремля?
Ви олівцем воюєте по карті,
Саме така для вас триває боротьба.
5.Ви гордо сидите у кабінетах,
Роздаєте накази наліво і направо.
А ви теж вдягніть бронижелети,
Й переконаєтесь, що це війна, а не забава.
6.Й можливо тоді ви думати перестанете,
Тим місцем, на якому сидите.
Й не будете людьми на картах «шахи» й «мати» ставити,
Й боротись будете, а не казати: "Все пройде".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617002
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.10.2015
автор: Марина Бойківчанка