І ще є жать.
І ще трава не всохла,
Іще зелене листя
Росою сонце напува,
Ще хліб у полі колоситься,
Клепають коси косарі -
Ідуть жнива,
А ти в намисті,
Мені дорогу перейшла
І я забув, що ти убога,
Немаєш щастя, сирота,
Я у жовтневім падолисті,
Нап'юсь червоного вина
І припаду до твого листя
Моя калино...
Вже зима
Дихнула білими снігами,
Усе довкола замела,
А ти стоїш, немов убрана
Уся у білому, сумна
І по намисті кров із рани
Стікає в сніг..,
Пробач, калинонько моя,
Що у холодних заметілях,
Замерзло листя й грона зрілі -
То кров у мене на губах,
Я зложу крила задубілі
І як оті, сніжинки білі,
(Я не останній збитий птах),
Впаду на листя пожовтіле:
(Не вам клювати моє тіло!
Піском залишусь на зубах...)
Ну а тебе, моя калино,
Зігрію у холодну днину,
Підживлю, розчинившись в прах.
А коли грона зарясніють-
Я сонцем стану на листках,
Бджолою полечу в садах..,
Як заколише тебе вітер -
Засну у тебе на руках.
7.08.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617031
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.10.2015
автор: LeGrand