Темний янгол ішов крилатий
По безмежній пустелі надії,
Де піски сіяв в очі вітер,
І спіткався янгол, і падав.
Білий янгол купався в озерці
І розчісував білі крила,
І в дерев розцвітавших тіні
Він сидів й милувався чимось.
І уздрів чорний янгол здалеку
Той оазис, де мав буть спочинок,
І хотів лиш водиці черпнути,
Щоб не згинуть від спраги зовсім.
І зайшов на ту землю білу,
І ступнув, й запорошив трави,
І здригнулась земля під ногами,
І умить білий янгол взявся.
- Що ти трави порошиш, грішний,
Смертоносна чорна істото,
Я не можу тобі дозволить
Із святої криниці зроситись.
І упав чорний янгол долі,
Бо не міг більш від спраги горіти.
Білий янгол стояв й дивився,
І не знав, що то сталось з чорним.
І душа підлетіла доверху,
І була ж бо не чорна, - біла.
Білий янгол із ляку скрикнув:
- Вбив безгрішного, сам, значить, грішний?!
Та було уже пізно, аж надто,
І ціна того надто велика.
За усе треба всім платити,
І він вбив своє серце, дике.
І злетіла душа його – чорна,
І сказала душі тій чистій:
- Я піду у твоє чорне тіло.
Бо так треба. А ти йди в біле.
Так і сталось. Сидить чорний янгол
І купається в тихім струмочку.
І душа його чорна, як попіл.
Усе ніжиться і співає.
Білий янгол іде по пустелі,
І у ньому душа теж біла.
Мучить спрага – не напоїв душу,
Хоч і виплекане й біле тіло.
© Жанна Білавич, 2006
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617105
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.10.2015
автор: Жанна Білавич