Все, що було, — і досі миле.
Не прагнув кращого. Й не мав.
О серце, скільки ти любило!
О розум, скільки ти палав!
І хоч щасливі дні, хоч муки —
Все має невимовний слід —
У хвилях пристрасті, чи скуки
Душі не припинявся зліт.
І ти, кого новим я мучив,
Пробач мені. Нам бути — вдвох.
Всього, що в слові не озвучив,
В тобі живуче — бачить Бог.
Уважні наглядають очі.
І серця стогін не збагнуть.
А я в зимовій темній ночі
Правдиву відкриваю путь.
МОВОЮ ОРИГІНАЛУ :
Благословляю всё, что было,
Я лучшей доли не искал.
О сердце, сколько ты любило!
О разум, сколько ты пылал!
Пускай и счастие и муки
Свой горький положили след,
Но в страстной буре, в долгой скуке —
Я не утратил прежний свет.
И ты, кого терзал я новым,
Прости меня. Нам быть — вдвоём.
Всё то, чего не скажешь словом,
Узнал я в облике твоём.
Глядят внимательные очи,
И сердце бьёт, волнуясь, в грудь,
В холодном мраке снежной ночи
Свой верный продолжая путь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617129
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2015
автор: Віктор Чернявський