Сіре небо безликого міста,
Зомбі-люди і рідко – душа…
Я живу тут давно вже, звісно;
Із тих пір ще я тут чужа…
Пофарбовані злістю квартири,
А будинки – тривогою днів,
Тут панує запах сортирів
Майже скрізь. І частих жахів…
Та трапляється в дні осінні
Запах листя і запах тепла,
І блакитність сховала тіні,
Мрія в запалі простягла
Свої руки – ходи в обійми!
Тільки щойно повіриш – знов
Наступають інші осінні…
Ті ховаються від розмов,
Обіймають своєю печаллю,
Накривають шаленим потоком…
Ви ніколи не помічали,
Як стаєш зовсім, вмить одиноким?
Наче іншого й не бувало,
Поглинає осіння суміш…
Я скажу це вам, як бувалий,
Але впертий-таки безумець,
Що з своїми фарбами ходить
І на власний ризик і страх,
Власний смак і на власний розсуд
Сірий змінює. Йди по слідах…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617408
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 31.10.2015
автор: makss