Впав каменем в душу пронизливий біль,
Сльозами вмить сповнені очі...
Зневірившись глибоко десь у собі -
Втекти якнайдалі я хочу.
Втекти від чужих помилок,
Втекти від словесного бруду,
Від суджень, оцінок, чуток,
Від безладу і самосуду.
Мене поглинали моря,
Ховали ліси між дерева.
Я горам кричала "Жива!",
Наблизившись трішки до неба.
Протяжність розбитих доріг
Ставала мені рідним домом..
Аж потім в моєму житті
Ти став найпотужнішим громом.
Ховаючись так від людей,
Куди б і коли не втікала -
Все більш розуміла про те,
Що всюди мені тебе мало.
Коли розбиваюсь, як скло,
Коли розбиваюсь від болю -
Коханий, берімо авто,
Я хочу втікати з тобою!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617501
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2015
автор: Влада Грушицька