Иван Франко «Христос и крест»
Среди поля у дороги
Очень древний крест стоит…
И на нём Христос распят был,
С давних лет он там висит.
Время гвозди ржой покрыло,
Ветер крест тот расшатал…
И с креста Христос распятый
Наземь в один день упал!
И была трава высока,
Что росла вокруг креста.
Радостно в свои объятья
Приняла она Христа.
Подорожник и фиалки,
Что росли среди травы,
Свились, как венец любовный
У Христовой головы.
На живом природы лоне,
Свитым кровью, горем слёз,
Средь цветов и в разнотравье
Мирно отдыхал Христос…
Чьи-то набожные руки
Не позволили там спать.
Покрестившись, меж цветами
Вверх вновь стали подымать!
Новых им гвоздей не нужно,
Чтобы вновь прибить Христа.
Из соломы свив верёвки,
Привязали у креста.
Набожные пересуды
Видим мы и в наши дни…
Как из дерева гнилого,
Как почтительны они!
Жертвенность тех церемоний –
Из обмана, крови, слёз…
Словом, как с креста гнилого
Сходит для людей Христос!
И вот так, став человеком,
Равным средь родных встаёт…
И святым своим примером
Нас он к вольностям ведёт.
Лживо,.. но ведь человечно
Норовят поднять Христа…
Из соломы перевеслом,
Привязать им у креста!
*****
Іван Франко – «Христос і хрест»
Серед поля край дороги
Стародавній хрест стоїть,
А на нім Христос розп’ятий
Висів тож від давніх літ.
Та з часом прогнили гвозді,
Вітер хрест розхолітав,
І Христос, вгорі розп’ятий,
Із хреста на землю впав.
Тут сейчас трава висока,
Що росла вокруг хреста,
Радісно в свої обійми,
М’яко приняла Христа.
Подорожники й фіалки,
Що там пахли з-між трави,
Звились, мов вінець любові,
У Христа край голови.
На живім природи лоні,
Змитий з крові, ран і сльоз,
Серед запаху і цвітів
Сумирно спочив Христос.
Та якісь побожні руки
Спать йому там не дали
І, хрестячись, з-поміж цвітів
Знов угору підняли.
Та, нових не мавши гвоздів,
Щоб прибити знов Христа,
Хоч з соломи перевеслом
Прив’язали до хреста.
Так побожні пересуди,
Бачачи за наших днів,
Як з старого древа смерті,
Із почитання богів,
З диму жертв, з тьми церемоній,
Із обмани, крові й сльоз –
Словом, як з хреста старого
Сходить між людей Христос,
І як, ставши чоловіком,
Ближчий, вищий нам стає,
І святим приміром своїм
Нас до вольності веде, –
Силуються понад людськість
Будь-що-будь піднять Христа
І хоч брехні перевеслом
Прив’язати до хреста.
1880
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617782
Рубрика: Философская лирика
дата надходження 02.11.2015
автор: Володимир Туленко