Несе святий момент великопуття,
Як тупотиш од матері до баби.
Велика сила в тупоті присутня,
Так потужна, що зриває штаби.
І цілий світ у закутках засяє,
З іконостасу привітають кроки.
Ідеш, людино, до німого краю,
Щоб врешті стати для твердині соком.
Летиш у милях, рухаєш години,
А ті – нерівня ні тобі, ні Богу –
Великопуття заведуть в соснину:
Там мати й баба, і нема нікого.
Там отчий рід, вкорінений камінням,
Чекає в схроні на попарні дати.
І тільки фосфор кволим миготінням
Тебе, людино, зможе обійняти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617862
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.11.2015
автор: Нея