Слухаю, та не чую.
Дивлюся, та не бачу.
Ночі та дні рахую,
Думаю й тихо плачу.
Де ти сховалась, правдо?
Ти ще жива, чи вмерла?
Тут ненаситне стадо
Стільки життів пожерло.
Ті, що тебе шукали
Сплять вічним сном у полі,
Смерчі чужі зламали
Їх непрожиті долі.
І розкидали поряд
Їх нездійсненні мрії.
Господи, скільки горя...
Сонце уже не гріє.
В кого спитати дітям
Чом вони сиротини?
На кладовищах квіти
Й сльози по сірій глині.
Де ж є та справедливість?
В неї осліпли очі...
Світу сумна мінливість
Знов нам дарує ночі.
І ні кінця, ні краю
Всьому цьому не видно.
Той, що життями грає
Губи скривля єхидно.
Гублять сумління люди
Тай поміж мідяками.
Господи, що ж то буде?
Господи, будь із нами
В час сподівання й болі,
В миті відваги й страху...
Люди ідуть до волі
І не звертають з шляху.
02.11.2015.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617893
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.11.2015
автор: Богданочка