Немов самотнє деревце в полі,
спустошене листопадовим вітром,
б'є в лице мені безсоння,
я блукаю своїм маленьким світом.
Розкрию очі - страшно мені,
і день уже не той що був,
я один з семи мільярдів на землі,
що такого я в минулому забув?
На вулиці давно вже листопад,
зовсім не той що є в календарі,
опадає листя...і в небі зорепад,
і люди також падають в житті.
Сумую про свої минулі дні,
все що міг сказати - я сказав,
так все пролетіло - наче в сні,
ось прокинувся - я своє проспав...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618026
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 03.11.2015
автор: Ярослав Тимків