Сновигаю я тінню, думки услід за мною –
Від них нема спасіння ні вдень, ні уночі…
А їм же це потрібно, щоб вкрилися ганьбою
І навіть опустилися наші святі мечі.
А їм і далі хочеться, щоб ми були рабами,
І гнули свої спини під кожного царя,
І проти волі знову покірно величали,
Можливо, і не гідного - усе ж поводиря.
Але у них не вийде, уже нас не загнати
У осоружне стійло неправди і ганьби.
Злетіли ми над світом - надію людям дати
І більше не дозволимо ганьбити нас й гнобить.
03.11. 2015р. Надія Таршин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618119
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.11.2015
автор: Надія Таршин