Серед темноти видніють все нові,
незнайомі силуети.
У цьому царстві тіней ми не знаєм інших.
Саме зараз треба уважніше дивитись в очі,
а ми чомусь, боїмося відкрити їх трішки ширше.
Час над нами відверто глузує
і сміється з нашого сумного настрою,
що приносить вечір.
Не знаючи про наші плани врятуватися
від нав'язливих думок завдяки втечі.
Вчорашні помилки підуть нам на користь
обіймами дерев в лісі.
Пережити самотність достатньо важко,
якщо залишився в кімнаті один рівно в вісім.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618168
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2015
автор: Даринка Мрачек