Відходить в вічне, ще одне кільце,
Зірвалось з верховіття саду,
Розширене на витоках у пнях
корінням оповила мудрість...
Та що та мудрість...вічне решето!
Просіяло усе зерно,а бур"яни і досі.
Крізь нього водопади у річки
намиті скелі в океанах?...
Комусь пекти по ночі хліб,
Комусь молитись аж до рання,
Хтось знов ,зробивши перший крик,
відлуння в ехо кодувалось...
Хотілось Ноєва епох,смарагдовий початок.
А я лиш, словом,ще вівця,за...людина
Та це ж бо подив мій,а розуміння?...
десь поділось...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618218
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.11.2015
автор: Плискас Нина