Де трави буйні
І роси сині,
Про гріх забули –
Зачали сина…
Весілля наше
Справляло небо:
Вінок – з ромашок,
Фати не треба.
У свідках – місяць,
Зірки тремтливі,
Хотіли, звісно,
Бути щасливі.
Та щастя наше,
Мов хвіст жар-птиці,
Піймалось наче,
Та що лишиться
В руках зрадливих,
Ніхто не знає…
Лице вродливе?
А чи пізнає
Дитя природи
Той присмак щастя,
Мов нагороду,
Немов причастя?
Чи не забуде
Подарувати
Небо цим людям
Щастя багато?
А мо’, й забуде
Про їх весілля?
Тоді вже буде
Рана із сіллю…
О небо й зорі,
І місяць-красень,
Не треба горя –
Дай щастя й радість!..
14.10.2012.
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618403
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)